Я – жінка
Та не черниця я... пробачить бог
Я - чарівниця, я - криниця,
Я - жінка, я - життя...
Я буду карою, прощенням, каяттям.
Я буду раною, й цілющою травою
Я буду поцілунком й батогом
Простоволосою я буду й неземною
М’яка, як подих і тверда, як сталь...
Далекий шлях, чи до воріт стежинка
В літах, без літ, чи свіжа, як роса
Початок і межа... Я - рай, я - жінка...
Висока нота, думка, небеса...
Я - дружина.
Дев'ятнадцять років браку - дорога до розуміння себе як частини іншої людини. Гірська дорога: то зльоти з відчуттям єдності і щастя, то спади, коли здавалося, що це кінець дороги.
Я - мати.
У мене є син. Найважливіша, найрідніша людина в моєму житті. Займається спортом, любить веселі компанії. Ігор - це інше покоління. Він дивиться на життя іншими очима.
Я – вчитель.
«Розумієш, я вчитель...»
Вчитель - слово високе, бо його призначення, як сказано поетом, в тому, «щоб істин світлих закласти зачатки в душі молоді.». Сучасний вчитель повинен не лише давати знання, головне - уміти звернутися до душі і серця маленької людини. Адже дати цікавий урок - всього лише мінімум. Навіть блискуче знати свій предмет - ще не означає бути вчителем. Сьогодні саме життя вимагає від вчителя нових знань, нового стилю мислення, адже нове покоління житиме в світі ще швидших змін - економічних, соціальних, інформаційних. А це вимагає від людини принципово іншого мислення, відвертості, критичності, мобільності. Але місія вчителя - піклуватися не тільки про передачу знань, а і про внутрішній розвиток дитяти.
Народилася 9 червня 1971 року, заміжня, маю сина. Вчитель в третьому поколінні.
В Омельницькій ЗОШ працюю з 1997 року.
Вчителювання -
це велика праця,
Уміння віддавати все своє.
І не заради, щоб так подвиг стався,
Ця - благодать твоїм життям стає.
Вчителювання – погляд є дитячий,
В ньому горить до знання тяготінь,
В очах зоріють спалахи, неначе
Є Божа іскра й провидіння в тім.
В свята - обсипаний дощем із квітів,
У будні - в світлім сяйві той краси,
Що дарять у житті завжди нам діти,
Ти знову йдеш до вдячної мети!
